Профілактика емоційного вигорання
Емоційне вигорання — це стан, коли людина почувається виснаженою морально, розумово і фізично на тлі хронічного стресу. Воно не настає раптово, а накопичується поступово, проявляючись симптомами. Уперше цей термін ввів американський психіатр X. Дж. Фрейденберг у 1974 р. Ознаки емоційного вигорання: втома, психосоматичні ускладнення, безсоння, негативні настанови щодо підлеглих, байдужість до роботи, нехтування виконанням своїх обов’язків, збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки), зменшення апетиту чи переїдання, низька самооцінка, посилення агресивності (роздратованості, напруженості), посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія), почуття провини.
Головними причинами професійного вигорання педагогів є:
- -стрес, спричинений великою кількістю вимог;
- -неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;
- -не завжди розумна організація праці;
- -неувага до свого здоров’я.
З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому емоційного вигорання.
Ознаки емоційного вигорання:
1. Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як – от:
- брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу );
- стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»);
- безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.
2. Відчуття самотності, що виявляється:
- у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег;
- у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування
- у неможливості нормального емоційного контакту з учнями та колегами.
3. Емоційне виснаження, яке виявляється:
- У зниженні ціннісного ставлення до життя;
- У байдужості до всього, навіть до свого особистого життя;
- У втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.
- Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії: напруга – опір – виснаження.
Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:
- Напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;
- Опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з*являється відчуття самотності;
- Виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.
Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов'язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.
У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.
У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов'язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв'яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.
Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з'являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.
Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.
Стадії вигорання
Перша стадія. Напруга
Це адаптація до професійних вимог, коли вчителю дають певну зону відповідальності, але його навичок недостатньо. Є два варіанти: він або розширює свої навички (позитивна внутрішня мотивація), або каже, що не зможе. У другому випадку це – перший дзвіночок, що він прямує не в тому напрямку. На цій стадії в людини може коливатися самооцінка – від варіанту “я нічого не вмію” до “я все можу”. Але частіше проявляється “я нічого не вмію”. Можуть бути проекції про те, що інші думають, що ви не професіонал. Інші можуть так і не думати, але є внутрішня позиція. Часто в таких випадках вчителі не хвалять дітей: я себе не можу похвалити, тому й інших. Можуть з’явитися відчуття загнаності в клітку, тривожність, апатія або легка депресія.
Друга стадія. Резистенція (опір)
Вчитель відчуває сильний стрес. Це ситуації, які він не може конструктивно подолати. Наприклад, за два тижні треба зробити річний план, а він ніяк не встигає. І директор постійно запитує: “Ну, що, вже зробили?”. Це за два тижні виснажує вчителя більше, ніж він виснажився би за рік. Дві стадії складаються до купи, і людина вже думає: “У мене недостатньо компетенції, ще й постійно грузять”.
Тоді з’являються неадекватне реагування на певні події в житті (наприклад, безпричинна агресивність), емоційно-моральна дезорієнтація (можуть з’являтись любимчики, а до інших дітей – упереджене ставлення), знехтування професійними обов’язками. Часто знижується рівень емоцій, тобто вчитель не емпатує. Дитина приходить до нього і просить не ставити двійку, обіцяє вивчити, а у вчителя вже є упереджене ставлення – та що ти можеш?
Через обмеження своїх емоцій може виникати прискіпливість до деталей – щоб жодної помарочки не було на полях, щоб зробили тільки за інструкцією, ні кроку в бік. Це ригідна позиція – не давати творчості. Творчість – це завжди емоції, і вони зазвичай позитивні. А якщо людина забороняє собі емоції, то забороняє і творчість.
Третя стадія. Виснаження
До ознак двох інших стадій додаються психо-фізіологічні реакції. Вчитель починає часто хворіти, у нього щось болить. Це психосоматика, коли хвороба є виправданням, чого я на ту роботу не можу йти. Плюс – коли людина не дозволяє собі паузи, це робить за неї організм. Він виснажується і стає чуттєвим до вірусів, застуд. Це можуть бути хвороби, які заженуть у ліжко не на тиждень, а набагато більше.
Перша думка вчителя зранку – “я не хочу туди йти, не хочу бачити цих дітей”. Але треба. Відбувається ще більша емоційна відстороненість від інших людей. Ця стадія вже конкретна: або треба йти у відпустку, або змінювати роботу.
В останню стадію люди себе заганяють. Вже на першій і другій ви відчуваєте, що вам погано. Але люди просто відмахуються: я ще потерплю, тут треба наздогнати. Зазвичай так відбувається через гроші. Я вже відчуваю, що не хочу цього, але керівництво сказало “треба”.
Це загальні сипмтоми. Може бути набір двох-трьох. І це вже дзвоник. Та є психологічні та педагогічні методики, які діагностують емоційне вигорання. Наприклад, можна пройти тест.
Аби подолати
професійні і життєві кризи, має бути достатній рівень розвитку
особистісних ресурсів. Ресурси поділяють на соціальні та особисті,
тобто зовнішні і внутрішні.
Зовнішні ресурси: матеріальні цінності, соціальні статуси
(ролі) і соціальні
зв’язки, які забезпечують підтримку соціуму, допомагають людині зовні.
Внутрішні ресурси: психологічний особистісний потенціал,
характер і навички
людини, які допомагають їй зсередини.
Однак поділ на зовнішні і внутрішні ресурси умовний. Ті й ті ресурси взаємопов’язані.
Втрачаючи зовнішні ресурси, людина поступово втрачає і внутрішні. Надійні
зовнішні ресурси забезпечують збереження ресурсів внутрішніх, але лише тоді,
якщо внутрішні ресурси вже є.
Відома
й класифікація основних видів ресурсів подолання Донхема (1984), який виділяє чотири основні види:
Особистісні: все те, що людина самостійно робить у
позитивному ключі для зниження напруження (заняття спортом, наведення ладу в
помешканні, хобі, читання, перегляд улюблених кінофільмів, слухання музики
тощо).
Міжособистісні: підтримка родини чи близьких
людей, можливість обговорення проблем з іншими людьми (зокрема й у соцмережах).
Організаційні: професійна зовнішня підтримка.
Соціальні: засоби, які може запропонувати людині громада
(діяльність у неробочий час, волонтерська діяльність, організація дозвілля
тощо).
Відтак, потенціал подолання складних професійних і життєвих
ситуацій є у всіх, а от його реалізація
залежить як від
зовнішніх обставин, так і від
внутрішніх умов.
Методика “Моє професійне дерево”
Я обожнюю методику Людмили Галіциної, яка називається “Моє професійне дерево”. Треба взяти аркуш: на одному боці написати “За що я можу сказати “спасибі” своїй роботі”, а на іншому – “За що моя робота може сказати “спасибі” мені”. До кожного треба написати щонайменше 20 тверджень. Якщо вийде, то емоційного вигорання нема.
Перша сторона аркуша показує відношення людини до роботи, від чого воно отримує кайф, а друга – наскільки вона може похвалити себе за свою роботу. За що, вона думає, її цінять та за що вона цінить себе. Це дає емоційний ресурс.
Якщо у вас виходить від 5 до 8 пунктів, а потім – “мені більше нема, про що писати”, це не просто дзвіночок, це вже набат. Якщо до 15 пунктів “дякую роботі” і 3, коли робота може сказати “спасибі” вам, то це знак того, що ви себе не цінуєте в роботі. І тут треба шукати моменти, чому ви важливі для своєї роботи.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ
ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Визначте для себе головні життєві цілі і зосередьте зусилля на їх досягненні.
Думайте про щось хороше, відкидайте погані думки. Позитивне мислення і оптимізм – це запорука здоров’я і благополуччя.
Щоранку, піднімаючись з ліжка, думайте про щось хороше, посміхніться, нагадайте собі, що все буде добре, а ви чарівні і прекрасні, у вас чудовий настрій.
Плануйте не тільки свій робочий час, а й свій відпочинок. Встановлюйте пріоритети.
Особливе місце відведіть відпочинку і сну. Сон повинен бути спокійним, не менше 7-8 годин. Перед сном можна приготувати заспокійливу ванну з аромамаслами.
Використовуйте протягом дня короткі паузи (хвилини очікування, вимушеної бездіяльності) для розслаблення.
Руководіть своїми емоціями! Закрийте очі. Уявіть берег моря. Руки підніміть вгору і розведіть в сторону. Відчуйте силу енергії. Складіть руки на животі.
Не нехтуйте спілкуванням! Обговорюйте з близькими вам людьми свої проблеми.
Відпочивайте разом з сім’єю.
Знайдіть місце для гумору і сміху у вашому житті. Коли у вас поганий настрій, подивіться кінокомедію, почитайте анекдоти.
Не забувайте хвалити себе!
Посміхайтеся! Навіть, якщо не хочеться (1-1,5 хв.).
Знайдіть час для себе: прийміть розслаблюючу ванну, почитайте улюблену книгу, зробіть косметичні процедури тощо! Влаштовуйте для себе невеликі свята!
Станьте ентузіастом власного життя!
Докладіть зусилля для усунення причин напруги.
Проблеми не потрібно переживати, їх потрібно вирішувати!
Умійте відмовляти ввічливо, але переконливо!
Якщо негативні емоції захопили вас під час спілкування, то зробіть паузу, помовчіть кілька хвилин, порахуйте до 10, вийдіть з приміщення, займіться іншим видом діяльності: переберіть папери на столі, поговоріть зі своїми колегами на нейтральні теми, підійдіть до вікна і подивіться в нього, розгляньте вуличний рух, небо, дерева, порадійте погоді, сонцю.
Робіть дні “інформаційного відпочинку” від ТБ і комп’ютера. Почитайте щось.
Відвідуйте музеї, виставки, театр, концерти онлайн.
Найкращим засобом для зняття нервової напруги є фізичні навантаження – фізична культура і фізична праця. Дуже корисним також є розслабляючий масаж. Чудовим засобом досягнення внутрішньої рівноваги є йога, дихальна гімнастика, релаксація.
Музика – це теж психотерапія.
Подбайте про психотерапевтичний вплив середовища, яка вас оточує (колірна гамма). Добре заспокоюють нервову систему зелений, жовто-зелений і зелено-блакитний кольори. Добре, коли вдома стіни пофарбовані в ці кольори, або ж достатньо просто подивитися на будь-яку річ, якогось із цих кольорів, – і нервова напруга поступово зменшиться.
Відпочивайте на природі, адже такий відпочинок чудово заспокоює нервову систему і робить людину добрішою.
Позитивний вплив на нервову систему і настрій має і спілкування з тваринами.
Зняти напругу також допоможе зміна діяльності, коли позитивні емоції від приємного заняття витісняють смуток.
Приділяйте належну увагу власному здоров’ю!
Вебінар "Профілактика та подолання емоційного вигорання"
Комментариев нет:
Отправить комментарий