ППС "Взаємовідносини вчителя та учня: рівний - рівному"

Вітаю, шановні колеги! Запрошую Вас долучитися до участі в дистанційному семінарі «Відносини між учнем та вчителем: рівний – рівному». Перш ніж розпочати роботу над матеріалами семінару, зареєструйтесь, будь ласка:

Реєстрація на семінар

Знов до школи!

Пригадайте ті часи, коли ви самі були учнями. Як ви сприймали школу та вчителів? Чи зі всіма педагогами були гарні стосунки? Чи впливали  відносини зі вчителями на якість отримуваних знань, ставлення до предмету? З якими рисами характеру педагогів це може бути пов’язано?

Проранжуйте, будь ласка, якості педагога, які є важливими для професійної діяльності (від 0 до 10: 0 – неважливо взагалі, 10 – дуже важливо):

Комунікабельність, тактовність, чуйність, справедливість, компетентність, пунктуальність, відповідальність, суворість, дисциплінованість, ввічливість.

Як ви розумієте поняття «рівність»?

 Чи можна спілкуватися з дітьми на рівних?

Характерні риси взаємин «учитель — учень»

·        Це важко

Взаємні контакти вчителя й учня в освітньому процесі мають складну природу, оскільки на їхню взаємодію впливає декілька обставин: психологічні (особистість учителя та учня, їхні індивідуальності), соціологічні (функціонування індивідуумів у суспільній групі) та педагогічні (взаємне навчання, стимулювання суб’єктивного розвитку вчителя та учня).Вплив, який учитель має на учня — дуже тонка матерія за способом здійснення та ґрунтовна за змістом, адже поєднує в собі елементи минулого, теперішнього та майбутнього життя учня.

·        Ці взаємини завжди індивідуальні

Учитель завжди індивідуально будує взаємодію з учнем, кожною своєю дією, вчинком, словом, жестом уміє звернутися не до абстрактно-загального образу учня, а до конкретної людини.

·        Це тривалі взаємини

Педагогічна взаємодія вчителя та учня завжди є тривалою в часі, оскільки передбачає довгий шлях пізнання особистістю, що формується, своєї індивідуальності та освоєння засобів виявлення себе у світі. Також не є швидким процес формування та закріплення рис суб’єктивного світогляду учня, це потребує постійної та копіткої роботи вчителя.

·        Їх не вибирають

Відносини між учителем і учнем не вибирають, а диктуються необхідністю: для вчителя — працювати, вчити, а для підростаючого покоління — вчитися. Учитель не вибирає собі учнів, а вступає у відносини з тими, хто прийшов вчитися. Учень теж не вибирає собі вчителя, він приходить у школу, де вже працює певна група педагогів.

·        Вони специфічні й змінні

Взаємні контакти вчителя та учнів мають свою специфіку на кожному освітньому етапі, що випливає, перш за все, з вікових особливостей та емоційного розвитку учнів. Наприклад, учні початкових класів більш схильні до емоційної близькості з учителем. Ця схильність слабшає у старших класах основної школи, і з’являється тоді, коли учням потрібна емоційна допомога.

·        Суперечності — це норма

Між педагогом та учнем існують численні суперечності, оскільки в навчально-виховному процесі ці дві сторони виконують різні функції. Наслідком цього є ситуації, які свідчать про неоднаковість позицій, інтересів, цілей педагогів та учнів. Інтерес педагога відповідає потребам навчально-виховного процесу щодо підготовки молодих людей до самостійного життя в суспільстві. Вчитель зосереджений на опануванні ними знань, умінь і навичок, формуванні людських якостей, моральних чеснот. Учні часто хочуть, аби вимоги педагога були нижчими, не задумуючись над наслідками цього. Деякі з них схильні неправильно інтерпретувати навіть глибоко вмотивовані, справедливі вимоги вчителя. Тому педагогічна етика зорієнтована на те, щоб справедливість вимог педагога стала для учнів логічно достовірною і психологічно переконливою.

·        Необхідно поєднувати особистісне з офіційним

Педагог має узгоджувати особистісні стосунки з учнем із офіційними (службовими). Міра поєднання особистісного та офіційного залежить від самого вчителя, від його свідомого вибору, що свідчить про моральний компонент цієї проблеми. Абсолютизація принципу дотримання дистанції призводить до відчуження між педагогом та учнем, а її невиправдане скорочення — до панібратства, що негативно впливає на освітню діяльність. Тож варто дотримувати золотої середини. За словами Сократа: «Нічого не можна навчитися в людини, яка вам не подобається». Тому педагогові необхідно звертати увагу на те, щоб сподобатися своїм учням в усьому: у зовнішньому вигляді, у знаннях, у поведінці, в умінні й у праві бути саме їхнім Учителем.

Основні позиції у взаємодії вчителя та учнів

1. Позиція зверхності: «Я – над іншими»

Учитель, який будує взаємодію з такої позиції, використовує зазвичай авторитарний стиль спілкування, усвідомлено чи неусвідомлено вдається до

примусу, наказів, тиску, залякування і приниження гідності учнів для того, щоб залишатись у позиції «Я – над іншими». Така взаємодія викликає протидію в одних учнів, що виражається у сперечаннях, небажанні виконувати завдання вчителя, а в інших учнів призводить до байдужого, безініціативного, незацікавленого ставлення до предмета і до вчителя, який його викладає. Учитель також часто відчуває внутрішню незадоволеність у результаті такої взаємодії.

2. Позиція підпорядкованості: «Я – під (знизу)»

Ця позиція характерна для вчителя, який почувається невпевнено, не вірить у себе, свої сили, має занижені самооцінку і почуття власної гідності. Вона

виражається у невпевненому голосі, відсутності його емоційної забарвленості, можливо, також у звертаннях до учнів з частими перепрошуваннями і невпевненими проханнями. Це відчувають учні, і взаємодія за таких умов не є продуктивною: діти не чують і не хочуть чути вчителя, виконувати те, що він пропонує. Причина такої непродуктивної взаємодії – у ставленні вчителя до самого себе: він не поважає себе, свою гідність, не любить себе, і тому свідомо стає у позицію «Я – під (знизу)». За такої взаємодії передусім страждає вчитель від своєї нереалізованості як педагог, а опосередковано – учні, оскільки неповноцінна взаємодія призводить до неефективно організованого педагогічного процессу і неякісного результату педагогічної праці.

3. Партнерська позиція: «Я – нарівні»

Взаємодія, побудована з партнерської позиції «Я – нарівні з учнями», виражається не в панібратстві з учнями, а в щирому, відкритому спілкуванні, за якого педагог з довірою до учнів, відчуттям власної гідності і повагою до гідності дітей, отримує задоволення від того, що його сприймають, зацікавлено слухають, з бажанням або розумінням виконують запропоновані завдання.

Концепція Нової української школи передбачає, що заклад освіти має працювати на засадах педагогіки партнерства, в основі якого – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними та зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат.

Педагогіка партнерства важлива і незамінна з огляду на те, що:

 

·        По-перше, сприяє створенню атмосфери, в якій найкраще розкривається потенціал кожного учня, формується його ініціативність і креативність. А це – один із ключових активів сучасного світу.

·        По-друге, партнерство задовольняє потребу в значимості і приналежності та зменшує рівень стресу, що, зрештою, допомагає інтелекту працювати ефективніше.

·        По-третє, такий формат стосунків найкраще готує молодих людей до професійної діяльності і ролі активного громадянина у відкритому світі.

Основні принципи цього підходу:

·        повага до особистості;

·        доброзичливість і позитивне ставлення;

·        довіра у відносинах;

·        діалог – взаємодія – взаємоповага;

·        розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);

·        принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

Отже, однією з ознак таких принципів є рівність сторін, тобто не тільки дорослих, а і дорослих з дитиною. Це не значить, що слід відмовитись від контролю чи впроваджувати так зване «панібратство» в системі педагог – учень. Важливо пам’ятати, що учень – це не об’єкт, над яким необхідно працювати без його втручань, а суб’єкт, який має власну думку, цілі, інтереси. К. Роджерс вважав, що в основі відносин вчителя та учня лежить конгруентність особистості вчителя, що припускає, що вчитель повинен бути таким, яким він є насправді. Учитель приймає свої переживання і почуття, він відвертий у відносинах з учнями і при цьому повинен усвідомлювати своє ставлення до інших людей. Розвивальне вчення має місце в тому випадку, якщо вчитель приймає учня таким, яким він є, здатний емпатичних зрозуміти його почуття, безумовно позитивно поставитися до нього.

Декілька порад з ефективного спілкування вчителя з учнями:

Яку роль, на вашу думку, грає вчитель у новій українській школі?

           Сучасний вчитель відходить від традиційної ролі єдиного наставника і джерела знань: він – консультант, коуч, фасилітатор, тьютор, модератора в індивідуальній освітній траєкторії дитини.

Покоління Z

 

Ще з дитинства люди Z починають аналізувати величезні обсяги інформації. Найголовніше – вони також можуть швидко знайти потрібні відповіді, відкинувши зайве. Діти водночас виконують домашнє завдання, переписуються з кількома друзями в соцмережах та месенджерах (англ. messenger) і розмовляють з дідусем, а на фоні ще Смарт-TV демонструє фільм, за сюжетом якого вони встигають стежити. Здібність водночас бачити та сприймати інформацію із різних джерел сприяю значному збільшенню швидкості сприйняття. Діти «Зет» звикли до легкодоступності інформації, оскільки їм не потрібно чекати та вивчати. Два попередніх покоління звикли жити «від дзвінка до дзвінка»: до дитячого садочку о восьмій, на урок по дзвонику, на роботу з дев’ятої до шостої. Підростаючи, діти Z проявляють нелюбов до чітких графіків та розкладів. Покоління Z – мультизадачне покоління. Відмова від чітких часових меж не заважає дітям виконувати свої обов’язки і ніяк не впливає на їхнє майбутнє. Робота та навчання для них – це просто перелік завдань, що потрібно виконати в строк. І все. Нічого більшого. Найголовніше – «Зети» все одно привчені до виконання завдань.

Більшість дітей останнього покоління дуже легко ставляться до дружніх та «ділових» відносин. У школярів багато друзів в соцмережах, вони без стриманості «лайкають» фото вчителів у Instagram. Крім цього, завдяки соціальним мережам представники Z покоління завжди обізнані щодо останніх тенденцій. Якщо вміти користуватися всіма вхідними даними, така людина стає справжньою «скарбницею інформації».

 

З якими проблемами стикаються «Зети»?

 

Швидке засвоєння інформації – це дійсно дуже корисна навичка, якої бракує попереднім поколінням. Але розум, що звик до швидкого потоку та опрацювання інформації, починає нудьгувати, коли її замало і вона надається дуже повільно. Найбільше негативу це додає під час уроків у школі. Значна різниця у швидкості сприйняття у дітей та вчителів старшого віку призводить до певних проблем, а є дослідження, які показують, що сучасний учень може концентруватися на чомусь лише 8 секунд, що значно менше, ніж у представників попередніх поколінь, тому:

- учителям не вдається утримати увагу дітей;

- дітям не вдається уважно слухати матеріал та засвоювати його;

- учителі сердяться на учнів, а учні – на вчителів.

Доступність інформації позбавляє дітей необхідності тягати за собою величезний «багаж знань», тому їх «внутрішній сортувальник інформації» може легко перенести прізвище першого світового космонавта до папки «неважливо». «Z-ти» також не завжди здатні зрозуміти, чому вони повинні перебувати у садку або школі в певний час і хто це сказав. Такі діти найбільш продуктивно навчаються не тоді, коли це комусь зручно або потрібно, а коли вони мають відповідний настрій. На жаль, більшість «Зетів» не готові налагоджувати міцні зв’язки. Якщо більш старшим дітям стає некомфортно, вони легко змінюють обстановку та оточення, без зайвих вагань. До того ж в їхньому світі практично не існує ієрархії. Вони не підкорятимуться комусь лише тому, що цей «хтось» старший за них або взагалі директор школи. Не варто намагатися змінити таку дитину і зробити з неї людину з аналогічними переконаннями, настановами і поглядами на життя як у нас. Потрібно лише допомогти їй увійти в доросле життя.

Для сучасного покоління потрібен новий стиль навчання, нові методи.

«Зети», як ніхто інший, потребують ігрових підходів. Також їх варто частіше хвалити, «лайкати» оцінками або нагородами. На уроках інформацію подавати переважно графічно, завдання – конкретні, викладення теорії – зведені до мінімуму.

 

Однією з важливих складових спілкування є слухання.

 

Мистецтво слухання

 

Безмовне слухання – мінімізація відповідних реакцій («Так, так», «Я тебе слухаю»), що підтримує вираз обличчя, кивання головою на знак згоди. Якщо людині важливо висловитися і бути вислуханим, такого слухання може бути цілком достатньо.

Активне слухання створює відносини теплоти. Активне слухання допомагає виховувати самоконтроль і відповідальність.

Прийоми: переказ (повний і короткий), відображення почуттів, уточнення, резюмування (підведення підсумків), проказування підтексту.

Переказ – виклад своїми словами того, що сказав співрозмовник, він може бути більш повним спочатку, а надалі – більш стислим, з виділенням найбільш важливого. Ключові слова: « Ти говориш...», «Як я розумію...», «Іншими словами, ти вважаєш…». Складність формування навички переказу полягає в тому, що при цьому необхідно зосередитися на чужих думках, відключившись від своїх, а слова інших звичайно викликають у нас власні спогади, асоціації. Уміння розподіляти увагу, одночасно утримуючи внутрішній порядок своїх думок і хід міркувань іншої людини, - це ознака сформованості навичок активного слухання.

Уточнення (з'ясування) відноситися до безпосереднього змісту того, що говорить інша людина. Уточнення може бути спрямованим на конкретизацію і з'ясування чого-небудь («Ти сказав, що це відбувається давно. Як давно це, відбувається?». Уточнення також може відноситися до усього висловлювання іншої людини («Поясни, будь ласка, що це значить?»,« Чи не повториш ще раз?», «Може розповіси про це докладніше?»). Уточнення варто відрізняти від випитування («А навіщо ти це сказав?»). На етапі слухання випитування може зруйнувати бажання щось говорити, повідомляти що-небудь. Часто це приводить і до порушення контакту між людьми, що краще зберігати під час бесіди.

Відображення почуттів – проказування почуттів, що відчуває інша людина («Мені здається ти скривджений», «Імовірно, ти почуваєш себе розгубленим»). Цей прийом сприяє встановленню контакту і підвищує бажання іншої людини розповідати про себе, але в тому випадку, якщо та не намагається приховати свої почуття..

Проказування підтексту – проказування того, про що хотів би сказати співрозмовник, подальший розвиток думок співрозмовника.

Існує кілька рівнів активного слухання:

1. рівень – найпростіший. Він передбачає, що слухач вставляє у монолог свого співрозмовника слова «ага», «так» чи повторно проговорює те, що почув, - свого роду «відлуння», що свідчить про увагу до співрозмовника.

2. рівень – у процесі спілкування партнер не просто повторює, а й може підвести певну риску під почутим, що теж дає змогу уникнути непорозуміння. Найвідоміші прийоми цього рівня – перефразування, пояснення.

Перефразування полягає в тому, що потрібно своїми словами переповісти сказане співрозмовником. Наприклад: «Якщо я правильно тебе зрозумів, то...».

Пояснення дає змогу здобути більше інформації, полегшити співрозмовникові розуміння іншої точки зору. Сам прийом полягає в тому, щоб якомога більше перепитувати, використовуючи різні запитання.

3. рівень – пов'язаний з розвитком ідей, які ви почули від співрозмовника. Але, перш ніж розвивати ідеї, ви маєте дати належну оцінку почутому.

Прийом належної оцінки допомагає показати співрозмовникові, що його думка є важливою, та оцінити його зусилля. Наприклад: «Я ціную твоє бажання вирішити проблему»; «Радий, що ти так серйозно підійшов до цієї справи»; «Дякую за твої зусилля».

 

Спробуйте на хвилину відчути себе дитиною. Які слова ви найчастіше чуєте в школі і вдома? «Ти повинен добре вчитися!», «Ти повинен думати про майбутнє!», «Ти повинен слухатися дорослих!». А що кажуть педагоги про себе, звертаючись до дитини. «Я можу тебе покарати...», «У мене є повне право...», «Я знаю, що робити...». Що ж виходить в результаті? Ті слова, які спрямовані на дитину, носять модальність повинності, а то, що стосується самих дорослих, - модальність можливого. Ця очевидна несправедливість в ряді випадків виступає причиною конфліктів. Давайте потренуємося в безконфліктній взаємодії!

 

                        Типові фрази                             Можливі варіанти

                                                                               перефразування

«Ти повинен добре вчитися!»	«Я впевнена (впевнений), що ти можеш добре вчитися!»
«Ти повинен думати про майбутнє!»	«Цікаво, якою людиною ти би хотів стати? Яку професію плануєш вибрати?»
«Ти повинен поважати старших!»	«Ти знаєш: повага до старших – це елемент загальної культури людини!»
«Ти повинен слухатися вчителів і вихователів!»	«Звичайно, ти можеш мати власну думку, але до думки старших корисно прислухатися».

 

Педагогічні техніки, що забезпечують встановлення партнерської взаємодії

Техніки самодопомоги педагогу (їх бажано проговорювати вголос або подумки, з вірою, емоційно, відчуваючи те, що вимовляєш).

Техніка прийняття себе: «Я приймаю себе з любов’ю (вдячністю, повагою, розумінням) такою, якою я є».

Техніка підтримки себе: «Я (знаю, вірю, відчуваю, переконана), що (розв’яжу цю проблему, справлюся з цим завданням, досягну гарного/найкращого результату)».

Техніка схвалення себе: «Я люблю (ціную, поважаю) і схвалюю себе».

Техніки позитивного звертання до учнів

Техніка «Я-висловлювання» (до класу і до окремого учня). Наприклад: «Я хотіла б, щоб ви (опанували, инавчились, засвоїли), допоможіть мені, будь ласка (зробіть, прочитайте, напишіть, виконайте) …».

Техніка надихання (до класу і до окремого учня): «Я хочу вас навчити … Це не просте завдання, але я вірю, що кожен з вас опанує цей (… спосіб) і ви успішно впораєтеся з цим завданням»; «Я (знаю, відчуваю, бачу, вірю), що ти впораєшся з цим завданням і в тебе все вийде, зосередься і постарайся» або «Я вірю, що ти знайдеш у собі сили виконати це завдання».

Техніка схвалення (до класу і до окремого учня):

«Я така задоволена, що ми всі сьогодні так дружно і злагоджено попрацювали» або «Мені приємно сказати, що сьогоднішню тему ви дуже уважно слухали і тому так добре засвоїли»; «Як добре, що ти повірив у свої сили і виконав це завдання» або «Як чудово, що ти не зупинився перед труднощами, а подолав їх».

Техніка спонукання. Приклад звертання до класу: «А зараз зосередьтеся, заспокойтеся і постарайтеся вловити основну думку». До учня: «Зосередься, подумай і зверни увагу на ось цей пункт».

Комбінація технік надихання – схвалення (до класу і до окремого учня): «Я (вірю, знаю, відчуваю), що ми зробимо цю аплікацію і всі попрацюємо дружно та злагоджено, кожен добре постарається».

Комбінація технік надихання – спонукання:

«Я (відчуваю, знаю, вірю), що цю задачу зрозуміють усі, тільки зосередьтеся й уважно послухайте».

Комбінація технік спонукання – схвалення (до класу і до окремого учня): «Зосередьтеся, подумайте, і ви дасте відповідь на запитання, яке я зараз поставлю. Я впевнена, що ви добре попрацюєте, дасте чудові відповіді».

Техніки підтримки сил і можливостей учнів

Техніка підтримки віри учня в себе: «Я хочу тобі пояснити … налаштуйся на роботу і повір у себе. Я (знаю, відчуваю, бачу), ти зможеш це (зробити зрозуміти, опанувати)».

Техніка відновлення віри учня в свої сили: «Давай спробуємо ще раз. Попередню спробу прийми як досвід, а не помилку. Зосередься і повір у себе, що ти зможеш це (зробити, написати, скласти, стрибнути)».

Техніка вираження віри вчителя в можливості учня: «Я вірю, що ти (напишеш, виконаєш) це завдання, і впевнена, якщо ти докладеш зусиль і захочеш, то досягнеш гарного/найкращого результату».

Дякую за увагу!