Психолого-педагогічні семінари Енергодарської гімназії №7: ППС "Булінг у школі: причини, наслідки, допомога"

Вітаємо Вас, шановні колеги! Запрошуємо Вас долучитися до нашого дистанційного психолого-педагогічного семінару "Булінг у школі: причини, наслідки, допомога".

Перш ніж розпочати роботу над семінаром, будь ласка, зареєструйтесь за посиланням:

Реєстрація на семінар

БУЛІНГ (ЦЬКУВАННЯ) – це спільна хвороба колективу, а не тільки дії булера проти жертви. Навіть, якщо напади здійснює хтось один з групи (класу), це не питання стосунків тільки цих двох людей, а спільна соціальна проблема.

Булінг (цькування), тобто діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою до інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода психічному або фізичному здоров’ю постраждалої особи.

Типовими ознаками булінгу (цькування), можуть бути:

 систематичність (повторюваність);

 наявність сторін – кривдник (булер), постраждала особа (жертва), спостерігачі (за їх наявності);

 дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування постраждалої особи інтересам кривдника (булера), та/або спричинення її соціальної ізоляції».

Булінг (цькування) розвивається за певною схемою і має декілька фаз розвитку, які можна зобразити як «Драбину булінгу (цькування)». Кожна сходинка цієї драбини відповідає певному етапу розвитку булінгу (цькування), емоційному стану потерпілого (жертви) та певним діям кривдника.

Попередня фаза булінгу (цькування) – це виникнення булінг-спільноти. У цій фазі відбувається ідентифікація мішені булінгу (цькування) (1), тобто виявляється учень/учениця, який/яка має певні відмінності від інших – сприймається як той/та, хто не відповідає загальноприйнятим нормам або «не такий/така як інші». Однією з причин початкового булінгу (цькування) можуть бути слабкі соціальні уміння і навички дітей, коли вони не вміють домовлятися, просити допомоги, ділитися думками, чи тим, що їх тривожить, розпізнавати свої почуття та стани інших дітей через міміку, жести, інтонації. Важливо, що для формування булінгу (цькування) потрібне схвалення або мовчазна підтримка дій кривдника (булера) іншими – спостерігачами (свідками). Приєднання спостерігачів до цькування формує так зване «коло булінгу», яке поглиблює булінг (цькування), зменшуючи під груповим тиском співпереживання мішені (жертві) (пригнічення емпатії) і погіршує стан мішені (жертви). Потім виникає сварка або конфлікт (2). У класі (групі) відбуваються поодинокі явища, після яких все повертається до норми. Через певний час у класі (групі) повторюються схожі випадки – повторення жорстоких дій (3), коли стає помітним, як розподілено владу серед учнів/учениць у класі (групі). Внаслідок цього спостерігається самозахист сторін булінгу (цькування) (4). Не залежно від ролі, в якій знаходиться кожен з учасників(ниць) булінгу (цькування), кожен намагається себе захистити: кривдник – нападами, мішень (жертва) – замкнутістю в собі, втечею від реальності, демонструє пасивну поведінку, не чинить спротиву нападам і знущанню. Саме відсутність спротиву мішені (жертви) внаслідок слабкого розвитку соціальних умінь робить для нападника мішені (жертву) зручною для реалізації викривлених способів самоствердження через домінування та приниження. Друга фаза – це фаза власне булінгу (цькування). Ця фаза включає, поперше, навмисні (свідомі) загрози з боку кривдника (5) – посилюються напади проти одного учня/учениці. Використовується будь-яка можливість познущатись. По-друге, спостерігається зростання невпевненості в собі мішені (жертви) – це коли мішень булінгу (цькування) все більше відчуває невпевненість в собі. Про те, від чого учень-жертва/учениця-жерва страждає, він/вона нікому не розповідає. Після другої фази булінгу (цькування) відбувається «переломом» мішені, коли учень або учениця, які піддалися цькуванню, перестають чинити опір і наступає третя фаза булінгу (цькування) – пікова фаза. У цій фазі статус мішені (жертви) за учнем/ученицею закріплюється, починається самобічування. Відбувається ізоляція мішені (жертви) (7) – булінг (цькування) переходить з активної в пасивну форму, тобто прояви булінгу (цькування) стають менш помітними. Наступним етапом стає саморуйнування жертви (8) – зовні ситуація в класі (групі) виглядає спокійно, явних конфліктів або сварок немає, але у мішені (жертви) булінгу (цькування) розвивається тривалий стрес. Четверта фаза булінгу (цькування) – найвища фаза, коли починається виключення жертви (9) зі шкільного колективу, мішень (жертва) булінгу (цькування) може почати пропускати навчальні заняття. На цьому етапі кривдник переслідує тільки одну мету – щоб його мішень (жертва) покинула його клас (групу), заклад освіти. Наслідком цього стає «хвороба» мішені (жертви) (10), яка проявляються найчастіше поза закладом освіти (психічні розлади, тривожність, фізичне нездужання психосоматичного походження тощо). Проте булінг (цькування) може відбуватися й за іншою схемою – не включаючи певні стадії цього процесу. Втручання або переривання цього процесу можливе на будь-якій зі сходинок, тому важливо вчасно розпізнати булінг (цькування) та зупинити цей процес на ранніх стадіях, коли ситуація не дійшла до найвищої сходинки.

Булінг (цькування) завдає шкоди фізичному і психічному здоров’ю всіх учасників цього процесу. Важливо орієнтуватися в критеріях для визначення шкоди здоров’ю, спричиненої булінгом (цькуванням) для надання необхідної допомоги.

КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ШКОДИ ФІЗИЧНОМУ І ПСИХІЧНОМУ ЗДОРОВ’Ю, ЗАПОДІЯНОЇ БУЛІНГОМ (ЦЬКУВАННЯМ)

УМИСНЕ ТЯЖКЕ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ – це ушкодження, небезпечне для життя чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу, його функцій, психічну хворобу, переривання вагітності, непоправне знівечення обличчя або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.

УШКОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ такі, що спричинили тривалий розлад здоров’я строком понад 3 тижні (більш як 21 день) і втрату більш як третини працездатності.

ДО ЛЕГКИХ УШКОДЖЕНЬ ВІДНОСЯТЬ ТАКІ, ЩО:

● мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (синець, подряпина тощо);

● короткочасний розлад здоров’я, тривалістю понад шість днів, але не більш як три тижні (21 день);

● незначна стійка втрата працездатності (до 10 %).

МОРАЛЬНА ШКОДА ПОЛЯГАЄ:

● у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

● у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її ім’ї, близьких родичів;

● у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

● у приниженні честі та гідності особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи».

ЗАГАЛЬНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЙМОВІРНОГО КРИВДНИКА (БУЛЛЕРА) Дитина ймовірно може бути схильною до булінгу (цькування), якщо вона:

● домінантна особистість, схильна самостверджуватися з використанням сили;

● неврівноважена, імпульсивна, легко фрустрована, швидко збудлива;

● демонструє терпимість до насильства;

● схильна порушувати правила;

● не проявляє співпереживання тим дітям, які зазнали нападок;

● часто ставиться агресивно до дорослих;

● проявляє і проактивну (свідому) агресію (наприклад, для досягнення мети), і реактивну (вимушену або стимулювану чиїмось діями) агресію (зокрема, у відповідь на провокацію).

ЗАГАЛЬНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЙМОВІРНОЇ ЖЕРТВИ БУЛІНГУ (ЦЬКУВАННЯ)

Дитина ймовірно може бути жертвою буллінгу (цькування), якщо вона:

● тиха, обачлива, чутлива, яку можна легко зворушити і фруструвати;

● невпевнена, має низьку самооцінку;

● не має друзів, соціально ізольована;

● може боятися, що їй заподіють шкоду;

● може бути тривожною і пригніченою;

● фізично слабкіша, ніж більшість однолітків;

● вважає, що легше проводити час із дорослими (батьками, вчителями/вчительками, тренерами/тренерками), ніж з однолітками.

ОЗНАКИ БУЛІНГУ (ЦЬКУВАННЯ) ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ

Дитина ймовірно потерпає від булінгу (цькування), якщо вона:

● приходить додому в пошкодженому одязі чи загубленими речами;

● має поранення, синці, подряпини;

● має мало друзів, або зовсім їх не має;

● боїться йти до закладу освіти, сідати в автобус, брати участь в активностях з однолітками;

● обирає незвичний шлях, коли повертається додому;

● втрачає інтерес до навчання або починає навчатись набагато гірше, ніж зазвичай;

● виглядає пригніченою, сумною, заплаканою, без настрою, коли приходить додому;

● часто жаліється на головний біль, болі в шлунку, інші фізичні негаразди;

● тривожно спить, часто бачить погані сни;

● втрачає апетит;

● проявляє тривогу і низьку самооцінку.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ. ОЗНАКИ БУЛІНГУ (ЦЬКУВАННЯ):

НА ЩО ЗВЕРНУТИ УВАГУ

● занадто емоційна атмосфера в групі (класі);

● виокремлення певних учнів/учениць від решти;

● «перегрупування» дружніх кіл;

● коли діти припиняють спілкування, замовкають при появі дорослого/дорослої або вчителя/вчительки в приміщенні;

● кардинальна зміна поведінки окремої дитини – як сумна, закрита, пригнічена, так і піднесена, жвава, агресивна;

● раптове зниження академічної успішності деяких дітей;

● часті хвороби та прогули навчальних занять окремої дитини, не притаманні їй до цього часу.

ГОВОРИМО З ДІТЬМИ ПРО ТЕ, ЩО:

булінг (цькування) недопустимий, бо це порушує честь і гідність, і такого ставлення ніхто не хотів би до себе;

у кожної людини є особисті межі, ніхто не має права їх порушувати;

кожний має право на індивідуальні особливості і інші приймають їх такими, якими вони є;

коли трапляється ситуація булінгу (цькування), діти не мають мовчати, учасники ситуації мають право на захист, а дорослі зобов’язані реагувати на такі випадки.

Якщо булінг (цькування) все таки стався, дуже важливо допомогти всім учасникам/учасницям знайти шлях до примирення, щоб вони могли надалі продовжувати навчання в одному колективі. Головне правило – діяти системно, спільно і злагоджено. Навіть найбільш небайдужий вчитель/вчителька не зможе подолати проблему булінгу (цькування) самотужки. Це завдання для командної роботи, в якій кожен може зробити свій внесок, щоб його заклад освіти став простором безпеки і поваги як для дітей, так і для вчителів/вчительок.

У комплексному підході можна відзначити два ключові напрямки: управлінський і просвітницький.

Управлінський підхід організовує та реалізує керівник/керівниця закладу освіти. Він включає в себе:

● здійснення аналізу ситуації у закладі освіти (фізичного та емоційнопсихологічного середовища), зокрема шляхом опитування учнів/учениць та працівників/працівниць щодо відчуття себе в безпеці під час роботи та навчання;

● вироблення офіційної позиції закладу освіти щодо булінгу (цькування) та інформування про неї всіх учасників освітнього процесу;

● розроблення правил поведінки для всіх – учнів, батьків, вчителів та інформування про них;

● визначення обов’язків та відповідальності учасників освітнього процесу щодо створення та дотримання безпечної поведінки в закладі освіти;

● проведення інструктажів працівників/працівниць, учнів/учениць та батьків.

Просвітницький підхід – це інформування, пояснення, формування навичок толерантної та ненасильницької поведінки, спілкування та взаємодії всіх учасників/учасниць освітнього процесу. Принципи дотримання прав людини, толерантної поведінки, недискримінації, співробітництва та взаємоповаги рекомендовано зробити наскрізними темами для уроків, тематичних заходів, зустрічей, бесід, консультацій. Шляхом залучення до просвітницької діяльності громадських організацій, працівників органів ювенальної превенції таку роботу можна зробити більш різноманітною і цікавою для дітей. В результаті просвітницької роботи всі учасники/учасниці освітнього процесу мають знати про свої права, обов’язки, відповідальність за булінг (цькування), а також про те, як реагувати на випадки булінгу (цькування).

Тільки спільно з усіма учасниками освітнього процесу можна протистояти цьому явищу. Важливо, що запобігання булінгу (цькуванню) в закладі освіти має бути постійним системним процесом.

Що потрібно враховувати під час з'ясування обставин випадку булінгу (цькування), щоб не припуститися помилок та не погіршити ситуацію?

Це ретельний збір даних про те, що відбувається або відбувалося. Для цього, перш за все, варто: ● з'ясувати, хто є сторонами булінгу (кривдником, потерпілим, можливими свідками або підбурювачами);

● опитати їх, а також батьків, вчителів/вчительок та інших причетних осіб, зафіксувати свідчення;

● звернутись до служби у справах дітей для з'ясування сімейних обставин кривдника та потерпілого;

● визначити наявність аудіо або відеофіксації, пошкодження речей тощо.

Різні учасники булінгу (цькування) можуть мати відмінні і навіть протилежні точки зору на те, що відбувається. Наприклад, жертва ображена бо вважає, що її образили, а кривдник навпаки – наполягає, що це йому/їй зашкодили. Через можливі відмінні позиції кривдника і потерпілого найбільш об'єктивну інформацію стосовно випадку можуть дати свідки, бо зазвичай ті, хто здійснюють напади, все заперечують. Свідків варто запитувати індивідуально, а не публічно в групі (класі), щоб уникнути впливу одних розповідей на інші свідчення.

Для освітян при з'ясуванні обставин важливо не підтвердити факт булінгу або спростувати його. Це компетенція правоохоронних органів. Лише за вироком суду можна говорити про доведеність скоєного правопорушення. Важливо зрозуміти ситуацію, щоб можна було на неї вплинути, працювати на попередження нанесенню шкоди фізичному чи психічному здоров’ю – з «початковим булінгом (цькування)», тобто насамперед з ускладненими дитячими стосунками. Соціально-психологічна сутність булінгу – це боротьба за владу, за популярність, силу впливу на інших, за авторитет і визнання. Хоча на прямі запитання “Чи прагнеш ти таким чином самоствердитися?”, “Чи претендуєш підкорити іншого своїй владі?” майже ніколи не можна отримати прямого підтвердження. Люди загалом не усвідомлюють владно-підвладні стосунки як окрему сторону життя. Насправді ці стосунки дуже значущі, адже люди приймають рішення і діють у відповідності до закономірностей розподілу влади. Сутність булінгу (цькування) – у викривленні соціально-психологічної сторони стосунків.

Нормальна соціально-психологічна атмосфера – це коли діти дружньо спілкуються один з одним, мають спільні справи, допомагають впоратися з проблемами один одному. Приймають ідею, що всі різняться між собою, і це додаткові можливості отримувати кращий спільний результат. У такій атмосфері діти навчаються змагатися один з одним своїми справами, результатами досягнень, тобто відкрито і цивілізовано, сприяючи розвитку кожного.

Складність з'ясування обставин булінгу (цькування) зумовлена також тим, що булінг (цькування) часто є прихованим. Про свої страждання жертва майже в половині випадків не повідомляє нікому. Напади часто відбуваються в місцях, недоступних контролю дорослих, тому може не бути об’єктивних свідчень (відеозаписів, підтверджень свідків, зізнань кривдника).

Кіберпростір є частиною щоденних практик та важливим чинником соціалізації. Кібербулінг часто супроводжує булінг в закладі освіти. Діагностика рівня інформаційної безпеки під час освітнього процесу може суттєво доповнювати загальну інформацію про безпеку освітнього середовища в закладі освіти.

П’ЯТЬ КОРИСНИХ ПРАВИЛ ПРОТИДІЇ КІБЕРБУЛІНГУ, З ЯКИМИ ПОТРІБНО ПОЗНАЙОМИТИ ДІТЕЙ:

1. Не поспішай, не виплескуй свій негатив у кіберпростір.

2. Будуй власну онлайн-репутацію, не провокуйся ілюзією анонімності.

3. Зберігай підтвердження факту нападів.

4. Ігноруй з розумом – доречно ігнорувати поодинокий негатив.

5. Можливе тимчасове блокування

У зв’язку з постійним розвитком технологій в кіберпросторі з’являються все нові загрози, які потребують реагування. Буває, що такі загрози набувають загальнодержавного, або навіть світового масштабів та дуже швидко розповсюджуються. Наприклад, як це було з вірусними відео, які передавалися дітьми з мобільного на мобільний. Буває, що медіа не обдумано розпалюють ажіотаж навколо кібернебезпек, через що протягом кількох днів тисячі дітей долучаються до шкідливих ресурсів заради цікавості. Наприклад, як це сталося з смертельними квестами і групами «Синій кит» і подібними. Освітянам та батькам необхідно спільно працювати, обмінюватися інформацію як про нові загрози в Інтернеті, так і про спеціальні способи протидії. Українська асоціація медіапсихологів і медіапедагогів об’єднує учасників всеукраїнського експерименту з упровадження медіаосвіти. Долучитись до її роботи можна в групі Facebook Розвиток медіапсихології та медіаосвіти в Україні.

Всеукраїнська кампанія проти кібербулінгу Docudays UA презентувала документальні мультфільми, засновані на реальних історіях дітей, які змогли захиститися від онлайн-цькувань. Перегляньте їх:

Діти з особливими освітніми потребами - це діти, які потребують додаткової підтримки в здобутті освіти. Потреба в додатковій підтримці може бути пов'язаною з фізичними, інтелектуальними, соціальними, емоційними, мовними, поведінковими або інші особливостями дітей, життєві обставини тощо. До цих категорій належать діти з особливостями розвитку та обдаровані діти, безпритульні і працюючі діти, діти, які належать до мовних, етнічним чи культурним меньшин і т.д. Наприклад, порушення зору зумовлює особливу потребу під час здобуття освіти сидіти ближче до дошки, внутрішньо переміщена особа через перенесений стрес потребує додаткових психолого-педагогічних послуг для відновлення її спроможності засвоювати навчальний матеріал. Або діти, які можуть прискорено опанувати зміст навчальних предметів мають потребу в адаптації навчального матеріалу.

Часто, коли процес спільного навчання дітей в умовах інклюзивної освіти вчителем/вчителькою організовано некоректно, зокрема, якщо вчитель/вчителька зайвий раз виокремлює цих дітей серед інших, постійно звертає на них увагу, навіть якщо цими діями він/вона має намір допомогти, підтримати, полегшити процес навчання - це може стати приводом для інших дітей в групі (класі) проявляти агресію через занадто велику увагу. Зайвий акцент на інакшості провокує появу булінгу (цькування). Тому вчителям/вчителькам інклюзивних класів/груп варто бути особливо пильними під час організації освітнього процесу. І не через те, що булінг (цькування) дітей з особливими освітніми потребами чимось відрізняється від булінгу (цькування) серед інших дітей. А саме через наявність певної кількості дітей в групі (класі), які можуть потенційно стати жертвами/булерами через надмірне виокремлення фактору інакшості.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ:

● цінність людини не залежить від її здібностей та досягнень;

● кожна людина здатна відчувати і думати;

● кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою;

● різноманітність підсилює усі сторони життя людини;

● справжня освіта може здійснюватися тільки у контексті реальних взаємин;

● кожен потребує підтримки та дружби однолітків;

● необхідно використовувати переваги, а не недоліки;

● люди потребують одне одного.

Що ж робити викладачу/викладачці в інклюзивній групі (класі) аби своїм прикладом сформувати толерантне ставлення серед дітей та попередити появу булінгу (цькування)?

Коли спілкуєтесь з кожною дитиною в інклюзивній групі (класі) – звертайтесь безпосередньо до дитини, дивіться в очі, називайте по імені.

Якщо пропонуєте допомогу – дочекайтесь, коли її приймуть, і лише після того уточнюйте, як саме можна допомогти.

Якщо ви спілкуєтесь з дитиною, яка має труднощі у спілкуванні – слухайте уважно, будьте терплячими та чекайте поки вона сама закінчить фразу, не виправляйте і не закінчуйте речення за неї, не соромтесь перепитувати.

Якщо ж поряд дитина, що не бачить – назвіть себе та тих, хто поряд з вами. Під час загальної бесіди в інклюзивній групі (класі) не забувайте зазначити, до кого саме звертаєтесь, обов’язково попереджайте в голос, якщо відходите, навіть якщо це ненадовго.

Щоб привернути увагу дитини, яка погано чує – помахайте рукою або поплескайте її по плечу, завжди дивіться прямо в очі і говоріть чітко.

Поведінка вчителя/вчительки має демонструвати учням/ученицям як саме необхідно спілкуватися з дітьми з особливими освітніми потребами. Якщо викладач/викладачка спокійно та систематично дотримується такої поведінки – група (клас) починає її наслідувати.

Телефони довіри:

Дитяча лінія 116-111 або 0 800 500-225 ( з 12.00 до 16.00);

Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116-000;

Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116-123 або 0 800 500-335;

Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50-17-20;

Уповноважений Президена України з прав дитини 044 255-76-75;

Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213-103.

Для використання в роботі з дітьми: